A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Відділ освіти, молоді та спорту, культури, туризму та зовнішніх зв'язків Полянської сільської ради
Мукачівського району Закарпатської області

До 150-річчя з дня народження В.Стефаника

Дата: 17.05.2021 14:24
Кількість переглядів: 8

Василь Стефаник (1871-1936)

Дата народження: 14 травня 1871

Місце народження: Русів

Дата смерті: 7 грудня 1936

Громадянство:Австро Угорська Імперія

Рід діяльності: проза

Роки активності: 1897-1936

«Стефаник - це митець з Божої ласки. Він досконало володіє формою і має подиву гідний смак у доброті своїх творчих засобів. Він уміє найпростішими засобами справити якнайбільше враження» (І. Франко).

У творчості Стефаника було два періоди: перший припадає на 1897-1901, а другий на 1916-1933 рр. Головна тема його новел – важке життя західноукраїнської сільської бідноти, її остаточне зубожіння і пролетаризація.

Прозаïк. Автор оповiдань i новел; що увiйшли в збiрки “Синя книжечка” (1899), ” Камiнний хрест” (1900), “Дорога” (1901), “Моє слово” (1905), “Земля” (1926). Розвивав у лiтературi жанровий рiзновид психологiчноï новели, у якiй на передньому планi стоять почуття i переживання, настроï персонажа, викликанi певними життєвими обставинами.

Спершу В.Стефаник писав невеличкі поезії в прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 р. в газетах почали з’являтися його реалістичні новели. Потім вийшли збірки творів “Синя книжечка” (1899), “Камінний хрест” (1900) і “Дорога” (1901). Восени 1903 р. у складі делегації він відвідав Київ. Тут зустрівся з відомими письменниками – Лесею Українкою, М.Коцюбинським, М.Старицьким та ін. Відвідав могилу Т.Шевченка в Каневі. У 1904 р. одружившись на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом парламенту і використовував можливості “мужицького посла” для захисту бідноти у старостві й на суді. Під час першої світової війни австрійські військові власті заарештували Стефаника за зв’язки з російськими солдатами. Страждання трудящих, породжені війною, змусили письменника знову взятися за перо, і він пише ряд антивоєнних новел. У 1928 р. уряд Радянської України призначив Стефаникові пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна й моральна підтримка.

Тяжка хвороба затьмарила останні роки життя письменника. Він жив один: не було в живих дружини, сини також не жили при батькові. Син Кирило згадував: «Хоч по хворобі батько змінився, тяжко пересувався з палицею, сам із себе був невдоволений, найчастіше пересиджував на стільчику... розум мав твердий і блискучий». Це видно з написаних перед смертю трьох новел: «Гріх», «У нас все свято», «Червоний вексель». Не стало В. Стефаника у грудні 1936 р. Поховано його на сільському цвинтарі.

В.Стефаник поєднує у своїй творчості засоби художньої виразності експресіонізму з глибиною реалізму, змальовуючи ті обставини, у яких формуються і діють персонажі, а характери героїв розкриваються через показ їхніх вчинків, дій, переживань. В основі більшості новел Стефаника лежить один якийсь найтрагічніший момент з життя героя з незавершеним, відкритим сюжетом.

 

Вислови В.Стефаника:

 

«Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові.

«Я свою душу пустив у душу народу і там почорнів з розпуки...»

«Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру... За них я буду писати і для них».

«Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові...»


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора